Інклюзивна освіта

Якість навчально-виховного процесу значною мірою визначається тим, наскільки враховуються і реалізуються потенційні можливості навчання та розвитку кожної дитини, її індивідуальні особливості. Усе ширше сьогодні почали використовувати термін «діти з особливими освітніми потребами»(діти з ООП), який робить наголос на необхідності забезпечення додаткової підтримки в навчанні дітей, які мають певні відхилення в розвитку. Останніми десятиліттями в усьому світі, в тому числі й в Україні,відбуваються докорінні зміни у розумінні та забезпеченні якісної освіти для дітей з особливими потребами. В основу новітніх освітніх технологій покладено принцип урахування інтересів таких дітей. Якими б не були фізичні чи психічні обмеження, поряд з ними у дитини завжди є резерви розвитку, використання яких може суттєво поліпшити якість її життя.       

          Сьогодні в Україні дуже важливою є проблема освіти дітей з особливими освітніми потребами. Більш широкого розвитку набуває  інклюзивна освіта, яка передбачає, що діти з особливими освітніми потребами відвідують звичайний навчальний заклад, навчаються і виховуються разом зі своїми ровесниками. Стратегічна мета навчання і виховання осіб з особливими потребами - повноцінна інтеграція в суспільство, їхня спроможність нарівні із здоровими однолітками нести соціальні навантаження, сприймати інтелектуально естетичні цінності суспільства, опановувати морально- етичні норми людських взаємин. Актуальність проблеми інклюзивної освіти пов'язана, насамперед, з тим, що число дітей, які потребують корекційного навчання, неухильно зростає. Аналіз праць В. О. Сухомлинського свідчить про те, що майже в усіх своїх роботах учений звертав особливу увагу на необхідність використання принципу індивідуального підходу в роботі з дітьми з особливими потребами. «Конкретна наша робота, - зазначав дослідник, - полягає у визначенні причин біди в кожному окремому випадку, необхідності знайти кожній дитині посильну розумову працю, доступні для неї шляхи подолання труднощів, захопити її цікавою роботою, завдяки якій вона могла б розвиватись інтелектуально».

Перед сучасною школою стоїть завдання сприяти становленню дитини як неповторної індивідуальності, розвивати її творчий потенціал, прагнення до самостійної пізнавальної діяльності. Традиційна методика переважно спрямовує учнів на запам’ятовування програмового матеріалу та його відтворення.

Завдання інклюзивної освіти полягає в створенні нової школи: школи діалогу, школи, яку творять самі діти спільно з учителями. У цьому сенсі є актуальним особистісно орієнтований підхід до навчання. Це цілісна психолого-педагогічна концепція, що охоплює різні сторони навчального процесу.

Узагальнення здобутків педагогічної теорії і практики дає змогу виділити основні ідеї особистісно орієнтованого навчання:

-  школа складає частину життя;

-  велика увага приділяються навчанню як процесу, а не як результату;

-  активне залучення учнів до розв’язання проблем і планування;

-  задоволення навчальних проблем кожної дитини на уроці;

-  особлива увага до групових і парних форм роботи;

-  домінуюча форма навчального спілкування – діалог між учнями, учнями та вчителем;

-  формування в учнів раціонального способу дій;

-  залучення учнів до аналізу своєї діяльності, стимулювання їхнього самооцінювання.

Уроки, побудовані на особистісно орієнтованій взаємодії, дають змогу здійснити індивідуальний підхід, стимулюють пізнавальну активність, навчають школярів визначати шляхи здобуття ґрунтовних знань, умінь і навичок.

У системі інклюзивної освіти всі педагоги повинні мати позитивне ставлення до розмаїття потреб й інтересів учнів та розуміння сутності методів інклюзивного навчання. Звичайно, для виконання цих завдань педагогу потрібна допомога з боку адміністрації навчального закладу, фахівців та батьків. Крім співпраці з фахівцями та представниками шкільної спільноти, учитель найчастіше взаємодіє в класі з асистентом вчителя, на якого покладається широке коло завдань.